Загальноосвітня школа І-ІІІ
ступенів с.Порошково
Творча
робота
Нерозривний
зв'язок життя і творчості Лесі Українки з музикою
Підготувала Товтин
Наталія Михайлівна,
завідувач кабінету українознавства,
вчитель вищої категорії
Анотація
У творчій
роботі розкрито значення музики в житті кожної людини. Завдання роботи полягає
в тому, щоб передати наскільки важливою є музика у сфері людського буття.
Проблема виховання дитини – вічна проблема суспільства, і саме вплив музики на
формування особистості є актуальним
питанням кожного покоління, бо
слово пісні виховує Людину.
Основними етапами роботи є:
1. Пісня –
незрадливий друг на життєвих дорогах, невичерпне і завжди нове джерело натхнення. Протягом усього життя зберігала Леся Українка
в пам’яті безліч пісень. Письменниця захоплювалася гармонією української пісні,
віртуозністю гри гомерів України – кобзарів, могуттям органної музики, усною
народною піснею, зокрема колядками.
Вплив музики на творчість Лесі Українки величезний. Уже назви віршів
красномовно свідчать про музично – поетичну природу поезії: «Мелодії», «Ритми»,
«Сім струн», «Романс».
2. Найчастіше виконувала вона твори
Бетховена, Шумана, Шуберта, Моцарта, Баха.
А з українських композиторів
виконувала – інструментальні етюди і народні пісні Лисенка. Грала Леся,
коли не дуже хто прислухався, і власні
імпровізації, які ніколи не повторювалися – кожен раз було щось інше, щось
нове, щось інтимне. Це була наче музична
розмова з другом – фортепіано на різні – прерізні теми.
3. Леся Українка продовжила
розпочату Миколою Лисенком велику справу збереження для нащадків українських
народних дум. Письменниці судилося побачити результат своєї чудової ініціативи
: у 1910 році вийшов з друку І – й том підготовленого Ф. Колессо видання
«Мелодії українських дум». Одержавши цінну книгу, Леся Українка з радістю
писала вченому: «Тепер уже справді можна сказати: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!»
ІІ том «Мелодій…» вийшов уже після
смерті поетеси, у вересні
1913 року.
4. Музичні сторінки творчості Лесі
Українки свідчать про широку обізнаність письменниці з різноманітними жанрами
музичного мистецтва, глибоке розуміння стильових особливостей як народної, так
і професійної музики. Могутньою ,
стоголосою піснею лунає поетичне слово Лесі Українки по всьому світі – воно
втілюється у звуки музичних творів, натхненних її співучою музикою, її
безсмертним генієм.
Як я умру, на світі запала
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь
засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
5. Українські і зарубіжні
композитори найбільше написали (понад сотню) творів на слова Лесі Українки для
голосу з фортепіанним супроводом. Серед музичних
творів, написаних на вірші і сюжети Лесі Українки, і романси, хори і солоспіви,
і великожанрові – симфонії, опери й балети.
6. Треба також знати імена
видатних співаків світу, які ще за життя Лесі Українки виконували музичні твори на її слова. Це Соломія
Крушельницька, Ганна Крушельницька, Денис Січинський, Григорій Алчевський, Іван
Григорович, Іван Алчевський, Іван Гичка – Андрієвський.
-2-
Зміст роботи
1.
Вступ
2.
Розділ
І. Лесині зацікавлення і захоплення
3. Розділ ІІ. У серці музика бриніла
3.
Розділ
ІІІ. Вплив музики на форму і зміст
поетичних творів
Лесі Українки
4.
Розділ
ІV. Синтез стилю
слова і музики
5.
Розділ
V. Музичне оформлення
поетичного обдарування
Лесі Українки
6.
Висновки
7.
Додатки
Вступ
Диво-українка
Як лунає дзвінко:
Леся Українка!
Гордість і наснага
Рідної землі.
Мужня ніжна жінка,
Диво- українка,
Чарівна троянда
В золотій імлі.
Ідеал звитяги,
Сили і завзяття.
Як здолать хворобу
Злу цю і страшну ?
От звестися б з ліжка,
Одягнути плаття
І помандрувати
В нічку весняну…
Леся Українка !
Хай лунає дзвінко
Це ім’я прекрасне
Через сотні літ!
Мужня ніжна
жінка,
Диво - українка ,
Ясноока зірка,
Калиновий цвіт.
Леся і музика.
Яка благодатна тема для дослідження! Леся була музикальна від природи, добре розуміла музику; незважаючи на
оперовану руку, майстерно грала на роялі. «Мені часто здається, що з мене
вийшов би далеко кращий музика, ніж поет», зізнавалася в листі до М.
Драгоманова. Вплив музики на творчість Лесі Українки величезний. Уже назви
віршів красномовно свідчать про музично – поетичну природу поезії: «Мелодії»,
«Ритми», «Сім струн», «Романс».
Дитинство!
Незабутня пора, коли світ уперше розкриває нам свої таємниці, коли все захоплює
– від метелика, що гойдається на стеблині жита в полі, до сріблястого велетня –
літака, яким ти замилувався на аеродромі. Саме дитячі враження найглибше закарбовуються
у свідомості. Тому так важливо, щоб дитинство було сповнене красою, зігріте
ласкавим словом, збагачене піснею, музикою, власною творчістю.
Рано в життя Лесі Українки увійшла пісня – її незрадливий друг на
життєвих дорогах, невичерпне і завжди нове джерело натхнення. Сидить маленька
Леся, держить віночок з волошок і співає тихесеньким голосом. А навкруги –
чарівний літній український вечір, на краю лісу тихо згасає вогнище. Чарівна
природа рідної Волині, поезія народного побуту заполонили дитячу уяву, зачарували. Чутлива і вразлива вдачею, Леся з дитинства вміла
мужньо переносити власні фізичні страждання – страшна недуга мучила її все
життя. Не любила, коли говорили про її хворобу, а коли все ж запитували: «Чи болить нога?» - відповідала: «А я не
слухаю. Хіба її переслухаєш?»Леся старалася забувати про хворобу, «не слухати»
її, зате вона прислухалась до голосу свого палкого серця. А воно, переповнене
любов’ю до ніжно – тужливої волинської
природи, зачароване піснями, легендами, все настирливіше підказувало: необхідно
розповісти про рідну Волинь якнайширшому колу людей, прославити пісні цього краю, зберегти їх для
нащадків. Протягом усього життя зберігала поетеса в пам’яті безліч пісень. Яскравим
свідченням цього є збірка «Народні
мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядкував Климент Квітка».
Зі сторінок збірки постають картини Лесиного дитинства та юності. Зібрано
фольклорні записи Лесі Українки – «Купала на Волині», «З репертуару кобзаря
Гната Гончаренка», «Народні пісні до танцю», «Дитячі гри, пісні й казки» та
інші, а також записи пісень з голосу Лесі Українки, себто записи, зроблені
Миколою Лисенком, і записи, зроблені Климентієм Квіткою.
Ось одна з пісень Климента Квітки «Пісня про правду й неправду»
Нема в світі правди, правди не зиськати,
Тілько в світі правди, що рідная мати.
Леся
за допомогою свого брата Михайла записувала від різних людей дуже багато
пісень. Перед текстами кожної пісні наклеєна була стрічка нотного паперу з нотами
мелодії тієї пісні. Від Варвари Василівни Дмитрук Леся також записувала народні
пісні.
Розділ І
Лесині зацікавлення і захоплення
Кажучи в цілому, Леся вся була
складена із суцільних захоплень. І це чудово! Чудово тому, що всі її захоплення
– всі до єдиного! – чисті, світлі й благородні, одне слово, високо величні.
Вона захоплювалася рідними
краєвидами, мелодійністю рідної мови, гармонією української пісні, величчю –
маєстатом Шевченкового «Кобзаря», віртуозністю гри гомерів України – кобзарів,
самобутністю волинської вишиванки, могуттям органної музики, красою й грізністю
морської стихії, обдарованістю рідного народу, його героїчною історією.
А почалося все це не дивно, із
захоплення декламацією. Леся в 6 років завчає напам’ять і декламує будь – який
вірш, котрий «попадеться ій під руки», найохочіше – «Русалку» Адама Міцкевича в
перекладі Панька Куліша.
Отже, найперше захоплення Лесі –
захоплення Царицею красного письменства – Поезією.
Світ захоплень Лесі так стрімко
прогресує, що доводиться лише аплодувати. У 6 років вона вишиває батькові
сорочку. Подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше, ніж усякі забавки.
В наступні, вже більш дорослі роки, Леся вишивала багато, навіть тоді, коли
хвора рука була вся перебинтована. Пришпиливши роботу до пов’язки, продовжувала вишивати. Наприклад, на Різдво
Христове 1883 рік вона вишила значну частину вишиванок до подарованих мамою
різдвяним гостям сорочок. Йшов тоді дівчинці всього – навсього 12 – й рік. А в перервах цієї роботи
висаджувала Леся квіти на клумбу - А там знову
за вишивання… Мережаного рушника
з написом «Полетіла б я до тебе » подарувала своїй кузині Ліді Драгомановій. Ще знаменніший факт : у музеї Тараса Шевченка, що на
його могилі в Каневі, на чільному місці довго висів мережаний рушник,
вишитий Лесею та її посестрою Маргаритою Комарівною .
Третє захоплення Лесі – народна пісня.
«Народна пісня ішла поруч неї всюди, як вірний друг», - писала Марія Деркач. Хоча в дитинстві вона ще не
може опанувати складні мелодії, але однаково цілими днями і вечорами допізна
захоплено виспівує пісні разом з Ольжиною мамкою (годувальницею) Мотрею
Дяченко. Збивається інколи з мелодії, але співає; співає часом невпопад, але
співає. Бо захоплена!
Захопилася Леся випіканням булочок
і до того, що конкурувала в цьому навіть з бабунею.
А як любила вона танцювати,
плавати, стрибати, бігати на перегони, лазити по деревах, тобто любила
різноманітні рухливі ігри. Одне слово, Леся і рух - це синоніми.
І як же треба було долі жорстоко над нею посміятись, познущатись, щоб
таку ідеально запрограмовану рухливість, такий абсолют руху, таке втілення
стрімкості приректи на тижні, місяці, роки нерухомого лежання і по лікарнях, і
вдома. Яка несправедливість долі! І все ж навіть у найважчі періоди своєї
хвороби Леся намагалася не лежати, а ходити, не раз порушуючи приписи лікарів,
а коли вже не могла не лежати, то лежачи писала, а це теж якийсь рух.
З першим літуванням у Колодяжному
виникло в Лесі й Михася захоплення пущами й дібровами. Їх зачаровували велич –
таємничість старезних лісів, їх безмежні простори, первозданність і розмаїття
рослинного світу. Вони удвох з ранку до вечора блукали лісами, незважаючи на
постійні дощі. А коли повертали додому, рідна мати не пізнавала своїх дітей:
вони перетворювались на якихось первісних дикунів. Є здогад, що саме в ці
дощові дні в малярійному волинському кліматі і занедужала Леся, вже й так
квола.
Проте це було, вочевидь, невідворотне: ліс, мов магнітом, притягував
Лесю до себе. Ліс, а потім і море, оці дві стихії, які вона обожнювала.
Бог моря був
милостивіший: ніколи не слабувала на морську хворобу, навіть у бурю. А от ліс…
Ліс прищепив дівчинці болячку на все життя.
Захоплення усною народною поезією, піснею, зокрема колядками, яких вона
знала безліч, привело до ширших зацікавлень фольклористикою. Уже дорослою
цікавилася Леся, чи колядують у Болгарії і чи подібні їх колядки до українських. Які є способи запису народних пісень? Бо
народних мотивів вона знає силу – силенну, та не відає методів їх записування.
Які є збірники німецьких та французьких народних пісень? Чи не можна придбати
етнографічні часописи «Живая старина» і «Этнографическое обозрение» («Хотіла б
видати узори татарські». «Я шукала в збірниках болгарських ліричних пісень, та
не знаходила»).
Ці та інші
зацікавлення, а вони переважно
фольклорно – етнографічного характеру, уже незабаром виливаються у конкретні
наукові результати. У 1890 році Леся доповідає Михайлові Драгоманові, що «за
чотири місяці маю півтораста обрядових пісень зібраних. Мене дуже займають
оригінальні мотиви сих пісень, їх же – я
знаю добре, - ще ніхто не записував. А я так люблю наші ліричні пісні».
Цікавилася Леся не тільки фольклором
і красним письменством, а й Святим
письмом. У свого дядька вона запитує поради: «Хочу собі купити «Біблію», та не
знаю, яку краще : грецьку чи слов’янську? Звісно, найкраща була б жидівська, та що ж коли
не знаю по – жидівськи. В «Біблії, окрім усього іншого, маса дикої грандіозної
поезії, і мені скучно, коли я довго її не читаю».
На завершення зауважимо: яке то
величезне духовне багатство цікавитись красою барв і звуків, і як доводиться
співчувати людині, котра
нічим, крім
матеріально – побутового, не цікавиться, нічим високим не захоплюється.
Розділ ІІ
У серці музика бриніла
Музика в серці
Лесі Українки бриніла завжди. Вона мала невситиму жадобу до виспівування народних мелодій. У дев’ятирічному віці під керівництвом тітки Олександри Косач –
Шимановської Леся почала вчитися грати
на фортепіано. Змалку виявила до цього мистецтва велику здатність і дуже
кохалася в музиці, глибоко розуміла її, і, маючи добрий слух, довго не
переставала грати, хоч ліва рука була деформована і трохи менша за праву –
через те піаністка не могла осягнути блискучої
техніки. Але як тільки рука дозволяла – відразу сідала за інструмент, торкала
хворими пальцями слухняні клавіші –
і з – під них зринали чудодійні
звуки. Були вимушені тривалі й нетривалі перерви. У 19 літ, після двомісячного
безперервного лежання з витягуванням хворої ноги ( на 11 – й день після зняття
пов’язки), стала грати на фортепіано, перемагаючи біль при сидінні. «Одна
тільки й потіха серед копи лих, - пише поетеса до брата Михайла в листі від 30
травня 1890 р., - що я на фортепіано немов трохи лучче стала грати ( се все,
бачиш, мені так здається )». Добре відомо, що протягом усього життя спрага до
музики в Лесі Українки так і залишалася невтамованою. «Чи привезли вже
фортепіано? Ах, який жаль, що тут у мене ніякого інструмента нема!» -
бідкається поетеса під час переїздів.
До «любого друга» поетеса поверталась
при найменшій нагоді, аж поки Климент Квітка якось необачно критично висловився
про Лесину гру, натякнувши на її дилетантизм… А оскільки це була думка великого
знавця музики, на піаністку це так вплинуло, що вона зовсім покинула грати.
Правда, це сталося в останнє десятиліття її життя. І все ж шкода. Тим паче,
що, як свідчить сестра Ольга, Лесину гру було надзвичайно приємно слухати,
значно приємніше, ніж багатьох блискучих піаністів – віртуозів.
Найчастіше виконувала вона твори
Бетховена, Шумана, неважко помітити їхню певну подібність. Правильно вибравши
свій основний шлях, вони часто шукали натхнення в суміжному виді мистецтва:
Шуман – у літературі, Леся – у музиці. Один із прикладів цього може бути вірш
«У путь», якому поетеса дала підзаголовок « На мотив Шумана», пояснивши у
примітці, що вірш навіяний перекладеною для фортепіано п’єсою «Wanderlied»
, тобто «Піснею мандрівника». Виконувала також мотиви Шуберта, Моцарта, Баха.
Висока філософська мудрість – характерна риса музики Баха – була особливо
близька Лесі Українці, твори якої сповнені
філософських узагальнень. А з
українських композиторів виконувала –
інструментальні етюди і народні пісні Лисенка. Грала Леся, коли не дуже хто прислухався, і власні
імпровізації, які ніколи не повторювалися – кожен раз було щось інше, щось
нове, щось інтимне. Це була наче і не
музика в узвичаєному, концертному розумінні, а музична розмова з другом –
фортепіано на різні – прерізні теми. На думку Ольги, коли б її сестра набула
необхідних теоретичних знань і не була б змушена через хворобу покинути музику,
вона стала б не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці
вона виливала свою душу, - і тому гра її була такою ж багатогранною, як і душа.
«Як Леся грала, - згадує Ольга, -
то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не можна наслухатися її музики».
Заслуговує на увагу і самооцінка самої піаністки: «Мені часом здається, що з
мене вийшов би значно кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла
мені кепський жарт». А ще Леся Українка
продовжила розпочату Миколою Лисенком велику справу збереження для нащадків
українських народних дум. На запрошення до співпраці відгукнувся ще молодий
тоді, але вже відомий вчений – фольклорист Філарет Колесса. Письменниці
судилося побачити результат своєї чудової ініціативи : у 1910 році вийшов з
друку І – й том підготовленого Ф. Колессо видання «Мелодії українських дум».
Одержавши цінну книгу, Леся Українка з радістю писала вченому: «Тепер уже
справді можна сказати:
«Наша пісня, наша дума не вмре,
не загине!»
ІІ том «Мелодій…»
вийшов уже після смерті поетеси, у
вересні 1913 року.
Не обмежуючись фортепіано, в
1906 році Леся Українка починає вчитися грати на бандурі. На жаль, навчання це
через хворобу було припинене.
З багатьох інструментів, які
імпонували Лесі Українці, вона після фортепіано виділяла орган, могуття звуків
якого було зрідні її буремній душі. От вона
в Одесі заходить в храми – грецький, вірменський, жидівський, - по разу,
а в католицький костел тричі заходить, бо там грає орган. І в Луцькому костелі подовгу слухала вона
органну музику, яку дуже любила все життя.
І все ж фортепіано було ближче,
може тому, що було завжди під рукою – і в Колодяжному, і в Києві. А коли
виїжджала за їх межі, - страшенно нудьгувала за ним. І тому , коли до Києва на
гастролі приїхав знаменитий Райзенауер, Леся,
як кажуть, через вулицю навприсядки подалася слухати Моцарта, Шопена та
інших богів музики у виконанні славетного маестро.
Як емоційно сприймала Леся
Українка музику, засвідчує така її оповідь: «Лисенко грав мені нові композиції
на Гайдна, і я прийшла від них в нестям…»
Сама навчившись майстерно грати і
компонувати на фортепіано, Леся навчала цьому мистецтву своїх сестричок,
найбільш успішно – Оксану, бо та, як полюбляла говорити її навчителька, «має
добрі вушка і лапки».
Розділ ІІІ
Вплив музики на форму і зміст
поетичних рядків Лесі Українки
Ти себе українкою звала,
І чи краще знайти ім’я
Тій, що радістю в муках сіяла,
Як Вітчизна велика твоя!
Ти знову нині у своїй господі
З пером полуменистим у руці.
Чолом тобі, улюблена в народі,
Як люблені борці лиш і співці…
Лірика
Збірка «На крилах пісень»
Вихід з друку збірки
« На крилах пісень» (1892) у Києві був зустрінутий українськими
патріотами як Великоднє свято. Наприклад,
у родині Старицьких, згадує Людмила Старицька – Черняхівська: «Це було
почуття святобливої радости… Перечитано було всі вірші Лесині, деякі по
кілька разів. Тато був у захваті, він цілував Лесю…»
Серед поезій збірки є і переспіви старих романтичних тем –
«На зеленому горбочку», «Літо краснеє минуло»,
«Мамо, іде вже зима «, «Тішся, дитино, поки ще маленька» тощо. Погляди
авторки збірки звернені не до майбутнього, а в
минуле. Світ споглядає вона поки що через віконце: як би то сісти в мале
човенце і попливти далеко на схід сонця золотим шляхом в країну «вічного
проміння», де сняться їй «білі лілеї» та «червоні рожі». Поетеса хоче, щоб її
думка – пісня була вільною, щоб вона грала, як вітер, але вона прибита жалем,
приборкана тугою.
Ясної мети вона ще не має, це
грання для грання, вона сльози ллє з тяжкої муки і закликає плакати гуртом : «
Разом плачмо, брате мій !»
На романтичний шлях привело її
самітне життя, читання романів з життя лицарів розвинуло в ній фантазію – і
вона стала мрійницею.
«На крилах пісень» за структурою –
це тематичні цикли віршів – «Сім струн», «Зоряне небо», «Подорож до моря»,
«Кримські спогади»; «Дитячі».
«Сім струн» ( чільний цикл
збірки) – це різножанрові й різнотональні (від нижнього до верхнього «до»)
твори, об’єднані спільною ідеєю допомоги закличним Словом занапащеному рідному
краєві вибратись з уярмлення:
DO
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде
струна урочисто і тихо лунати,
І
пісня від серця поллється…
RE
Реве – гуде
негодонька
Негодоньки не боюся,
Хоч
на мене пригодонька,
Та я нею не журюся…
MI
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти, малесенький,
Пізній – бо час…
FA
Фантазіє! Ти сило чарівна,
Що
збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила
почуття в байдужий промінь зорі,
Що будиш
мертвих з вічного їх сна…
SOL
Соловейковий
спів навесні
Ллється
в гаю, в зеленім розмаю,
Та
пісень тих я чуть не здолаю,
І весняні
квітки запашні…
LA
Лагідні
веснянії ночі зористі!
Куди ви од нас полинули?
Пісні
соловейкові дзвінко – сріблисті!
Невже ви замовкли, минули?...
SI
Сім струн я торкаю, струна по струні,
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають
По
рідній коханій моїй стороні…
Наведемо слушну заувагу Григорія
Аврахова, яка є своєрідним узагальненням:: «Поезії циклу «Сім струн»
характеризуються особливою милозвучністю, музикальною багатогранністю,
злагодженістю всіх компонентів, змістовою вагомістю кожного найдрібнішого
складника».
До тебе, Україно
Ця
поезія відкриває цикл « Сім струн», а цикл відкриває збірку «На крилах пісень»,
а збірка відкриває всю творчість Лесі Українки. Ось у чому принципове, виняткове значення цього
вірша.
За
жанром «До тебе, Україно» - гімн, урочиста пісня, як, наприклад, «Не пора, не
пора москалеві, ляхові служить» Івана Франка. Тому й піднесено звучить
звернення геніальної українки до народу, до неньки – Вітчизни:
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Так, для України – найперша
струна , і мелодія її від щирого серця, з самих глибин. Бо ж саме з Україною
пов’язані всі найсвітліші надії на кращу долю. Цю долю виспівала вона в своїх
палких піснях. Романтично настроєна поетеса посилає їх «за синєє море,… за
гори…», і тоді її пісня
Здійметься високо – високо в небесні простори
І, може, спітка тую долю.
Остання
строфа за змістом і за стилістикою продовжує і доповнює першу, становлячи одну
цілісність:
І, може, тоді завітає та доля жадана
до нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана
моя безталанная мати.
Отакий
гімн, котрим засобами суміжного зі
Словом мистецтва інструментальної музики і пісні цариця Поезії збагатила нас.
Отак ліричний герой висловив свою тривогу і своє піклування про долю рідного
краю, він вірить, що буде та пісня літати «по світу широкому».
Вірш
має свою внутрішню еволюцію: від плачу – ридання – до трибунного стилю пророка,
який з великою силою певності заявляє, що струна «буде лунати», «буде літати»,
«полине за море», «здійметься високо» і «доля завітає». Як бачимо, поезію
пронизує доконаний вид дієслова.
Як
близько Леся Українка брала до серця недолю рідного краю засвідчує її лист з
Берліна до брата Михайла, уривок з якого вважаємо доречним тут процитувати: «
Ніколи і нігде я не почувала так доткливо, як тяжко носити кайдани і як дуже
ярмо намуляло мені шию… Мені не раз видається, що на руках і на шиї у мене
видно червоні сліди, що понатирали кайдани та ярмо неволі…» Зауважимо,що ці
слова були написані в рік створення циклу «Сльози – перли».
Колискова
Відомий крилатий вислів Лесі Українки:
«Кожній матері дитя її – Месія».
Вірш Лесі Українки
«Колискова» з циклу «Сім струн». Його жанр з італійської – агредіо, що означає
акорд на арфі, котра, як відомо, є найніжнішим інструментом у світі. Саме на
такому інструменті і заграла Леся Українка свою «Колискову». І не випадково для
цього обрано ноту «мі». Така гармонія передає ніжність, мелодійність,
лагідність.
КОЛИСКОВА
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув
до нас.
Спи ж ти,
малесенький,
Пізній бо час.
Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то
печаль;
Хутко
прийматимеш
Лихо
та жаль.
Туга даремная !…
Доля таємная
Тебе чекає;
Ясна чи темная?
Хто зна, яка!...
Тяжка годинонько!
Гірка
хвилинонько!
Лихо не спить…
Леле,
дитинонько!
Жить
– сльози лить.
Сором хилитися,
Долі коритися!
Час
твій прийде
З долею битися,
–
Сон пропаде…
Місяць яснесенький
Промінь
тихесенький
Кинув до нас…
Спи ж ти,
малесенький,
Поки є час!
Це пісня щасливої матері над
колискою коханої дитини у вечірню годину, коли
«місяць яснесенький промінь тихесенький кинув на нас». Пісня проста, але
сповнена душевної ніжності до малесенького дитинчати і тривоги за його майбутню
долю. Поки що її миле дитя не знає, «що то печаль», але, на жаль, вже хутко
навідається до нього «лихо та жаль». І тоді настане для обох – для дитини та
його матусі – не одна «гірка хвилинонька», настане «тяжка годинонька», бо «лихо
не спить». Для бідних, скривджених долею, «жить – сльози лить». Проте це не
означає, що треба здатися на милість недолі. Ні, ні, і ще раз ні! Мати навчає
свого синочка:
Сором хилитися,
Долі коритися!
Час
твій прийде
З долею
битися, –
Сон
пропаде…
І вона, заколисуючи
свого малюка, ледь чутно нашіптує йому на вушко: « Спи…поки є час. Поки є час…поки є час…поки
є час…»
Заколисуючи своє дитя, мати
непомітно переходить до повчання,
передає йому свій життєвий досвід у під’яремному
суспільстві.
Отже, ми пізнаємо сердечну, щиру, сповнену
материнської радості й водночас смутку, сподіванок і надій літературну колискову,
побудовану за принципом контрасту: від ніжних зворушливих почуттів, зігрітих
теплом і ласкою серця матері, яка ладна небо прихилити своїй дитині, – до
скрушного розуміння жорстокості життя (звідти – журливі інтонації).
Повторення-обрамлення тільки підсилюють обидві інтонації, зокрема
елегійний настрій колискової.
Дуже тонка,
добре продумана ритмомелодична система вірша. Це надає поезії мелодійності.
Образи, з яких
виткана «Колискова», сповиті мелодією, яка в 1-й строфі є ніжною, сердечною, в
2-й – мінорною, в зажурі, в 4-й – піднесено величною. За допомогою пестливих
епітетів і голубливого звертання з колисковим приспівом «мій малесенький»,
«леле, дитинонько» передано бажання матері заколисати дитину.
Мелодії
колисковості додають виняткової краси асонанси (повторення звуків «і» та
«е»): місяць яснесенький
промінь тихесенький
Слухові образи створюють метафоричні епітети
(«тяжка хвилинонько»).
У другій строфі в колискову поетеса вплітає біль
душі, материнську печаль. Хоча, вочевидь, мати сама живе не в розкоші, але не
про себе нинішня турбота її, а про долю сина.
Відомим є романс
«Колискова» Якова Степового на Лесині слова.
«Звичайна колискова пісня під пером Лесі Українки, – пише Григорій
Аврахов, – стає маніфестацією громадянського настрою кращої частини сучасного
письменниці жіноцтва, що в наболілій душі плекало світло надії на прийдешні
битви…за народну долю».
До мого фортепіано
(елегія)
Елегія означає мінорну пісню,сповнену смутку і журби. Бо
й справді було чого журитися ліричній героїні вірша: музично обдарована
дівчина, потенційна з ласки Божої
піаністка (а ,може, й композитор),яка і дня без фортепіано прожити не може
(«хоч вішайся»), мусить через хворобу руки розпрощатися з ним і то
назавжди. Чи може бути більша драма?
Ось якими обставинами зумовлена поява
елегії »До мого фортепіано». Найперше, на що звертаєш увагу під час читання
поезії, - так це одухотворене
трактування музичного інструмента. Фортепіано для Лесі – це жива істота,
з якою можна розмовляти, якій можна довіряти сокровенні таємниці, яка не
зрадить, а розрадить. Тому, власне, такі, сердечного характеру,звертання до
нього- «мій давній друже!» , «друже давній ,вірний», «любий друже мій». Чи ж дивно, що такому
другові вона звикла «вповідувати думки веселі і сумні»? Ні , не дивно.
А тепер, коли настав час неминучої й
тяжкої розлуки, мимохідь пригадується та щаслива з недавнього (і давнього теж)
минулого пора, коли в тихе надвечір’я юна музика сідала за улюблений інструмент.
Коли я смуток свій на струни клала,
з’являлась ціла зграя
красних мрій,
веселкою моя надія грала,
далеко линув думок легкий рій.
Цю строфу (як і увесь вірш)
варто читати повільно , з інтонацією зажури , щоб
пройнятись цим настроєм .
На жаль ,
усе це в минулому, і вороття йому
нема й не буде. А передчуття свого лиха, сього горя невтишимого
навідувалось до Лесі в минулому не раз.
Ось спогад:
Та хто се плаче там…?
Чиє ридання стримане, тяжке?
Несила тугу крить малій дитині,
Здавило
серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді,чого
ридала?
Тоді ж кругом так весело було.
Ох, певно , лихо серцем почувала,
Що на мене , мов хмара грізна,
йшло!
В останній строфі поезії-елегії
лірична героїня в журбі, з почуттям болю від розлуки прощається з повірником її
почуттів та дум, а ми розстаємося з нею у великій тривозі, бо покидаємо її в
стані розпачу і невимовної туги:
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму, де дітися з
журбою…
Уявімо тепер німий, осиротілий без
Лесі, без її вправних рук інструмент, який, як жива людина, нудьгуватиме за
вірною подругою. А от уявити наступні Лесині дні, тижні, місяці, роки без її
задушевного друга просто неможливо - настільки велика це втрата. Бо чим тепер
заповнити страшну пустку? Де, в чому знайти розраду? Невтішне, нічим непоправне
горе, усвідомити яке може тільки той, хто сам зазнав такої ж чи бодай подібної
втрати.
Важливо знати, що, готуючи
збірку «На крилах пісень» до друку, авторка викинула п’яту строфу
автографа, пройняту розпачем:
Тепер ота осіння хмара сива
Мене дедалі більше покрива…
Знов смуток?Що ж почну я,
нещаслива?
Хто восени співаночки співа?
А готуючи вірш до київського видання
1904 р., поетеса вилучає ще дві строфи, в яких йдеться про фізичні страждання.
Це був прояв стоїцизму – не розчулюватися,
не виносити на широкий загал свого страждання.
Грай, моя пісне
Інколи корисно порозмовляти з
самим собою. А коли ти митець,
годиться погомоніти з витворами твого серця – багато чого з’ясуєш у цій інтимній бесіді. Такою розмовою з
творчістю(«піснею») і є вірш «Грай, моя пісне».
У
певний момент своєї творчості Леся Українка прийшла до висновку,що досить уже
мовчати, що думка митця не повинна бути «приборкана тугою, жалем прибита», «мов
пташка в клітці, замкнута од світа». Пора її пісні вирватися на волю, і,
розправивши «крильця, пошарпані горем», «по волі буяти».
Вдавшись до порівнянь, поетеса
звертається до своєї пісні – творчості в наказовій формі:
Плинь,
моя пісне, як хвиля хибкая, -
вона не питає, куди вона плине;
Линь, моя пісне, як чайка прудкая, -
Вона не боїться, що в морі загине.
Грай, моя пісне, як вітер сей грає!
Шуми, як той шум, що круг човна вирує!
Ідея вірша: мистецтво,
зокрема мистецтво художнього слова, має бути вільним, «клітка», тобто
насильство над ним, усяка надважність їй протипоказані.
Збірка «Думи і
мрії»
До
другої збірки входять такі цикли : «Мелодії», «Невільничі пісні», «Відгуки», «З
пропащих років» і «Кримські відгуки». Найбільший і найсильніший цикл «Мелодії»
- це діамант першої величини, окраса всієї творчості.
Цикл «Мелодії» складається з 12 – ти поезій, деякі з них досить великі
за обсягом, як, наприклад, «Весна», ряд менших, а є зовсім малі – двострофні.
Панівними у циклі є два образи – природи й пісні, що поселились у серці
ліричного героя. Природа тут не лише прекрасна і могутня, а й персоніфікована,
скажімо, «вітер сумно зітхав», а то «прилинув до хатини» і «про весняну волю заспівав». Зорі байдужі до
смутних дум людини і сміються з того; весна, як людина, говорить і співає «
пісню дзвінку, голосну… про любов, про молодощі, радощі, надії». І під впливом
природи, слухаючи її , зринає «пісня в серці» ліричної героїні; вона каже, що
Хотіла б я піснею стати
у сюю хвилину ясну,
щоб вільно по світі літати,
щоб вітер розносив луну.
З
гордо піднесеним чолом лірична героїня (вона ж автор) чітко, однозначно
заявляє, що тепер
В серці моїм переможнії співи лунають.
Весняна сила в душі моїй грає,
Її не зломили зимові морози міцні,
Її до землі не прибили тумани важкі,
Її не розбила і ся перелітняя буря весняна.
Я вийду сама проти бурі
І стану – поміряєм силу!
Поезія «Стояла я і слухала весну» ще світліша за настроєм від
попередніх. Це заспокійливо – мрійливий, чарівний образок інтимно – пейзажної
лірики, читання якої викликає бажання жити, любити і творити. Музика Кирила
Стеценка на слова цього вірша дала поезії крила – так виник новий романс.
У
цілому, своїм пречудовим циклом «Мелодії» Леся Українка створила прекрасний
людський характер, котрий вражає багатством духовності і вартий того, щоб узяти його за зірку
провідну.
Для
узагальнення – висновку з циклу «Мелодії» процитуємо
О. Старицького: «Кожна
з цих поезій немов осібна мелодія більшого музичного твору, який передає всю широку гаму глибоко інтимних
переживань поетеси – від тихого суму до пекучої туги зраненої людськими і
власними болями душі, від усміху крізь сльози, несмілих мрій про зрадливе щастя до світлих мажорних гімнів
всеперемагаючому весняному оновленню в житті природи і людини».
«Відгуки» - третя і остання
збірка геніальної
поетеси – лірика.
У
збірці наявне духовне зміцнення поетеси, мета її боротьби за волю. Тематика її
поезій в основі українська, але одяг в алегоричній формі чужий. Свій біль вона
вміє перемогти, ламає песимізм.
Тридцять поезій збірки об’єднались в чотирьох циклах: «Невольничі
пісні», «Ритми», «Хвилини», «Легенди». У першому циклі центральним є образ арфи
і співця, примусити якого оспівувати завойовника неможливо(ідея автора, котрий
сповідує свободу творчості) Образ арфи читач знаходив і в збірці «Думи і мрії»,
але тут цей образ діє вдвічі частіше.
Крім музичних образів, у збірці повсякчас поруч образ природи, зокрема в
циклі «Хвилини», з якого випливає, що зваблива краса і щедрість природи тоді
розкривається в нас і для нас, коли ми йдемо їй назустріч і оберігаємо її. На
лоні природи, як на «основі», вишито поетесою «узори» настроїв ліричного героя,
спалахи його почуттів. У його постаті О. Рисак виокремив імпульсивність,
мімозну вразливість, глибоку асоціативність, вибуховість і підвладність
сумнівам з елементами волі.
Ритми
Неоромантичний апофеоз Лесиного слова – в її геніальних
«Ритмах», котрі, як і «Сім струн», як «Мелодії», побудовані за музичним
принципом. Перші дев’ять рядків вірша «Де поділилися ви, голоснії слова» - це роздум -пристрасть, це
монолог-запитання, а друга його частина – це монолог- одкровення.
Це і розмова авторки з собою; звертання її до уявлюваного
співрозмовника - слова як «Божої сили ».
«Ритми» - це синтез розмірковувань поетеси над змістом і
призначенням поетичного слова. На місце
його колишнього виразу «весняні
води» приходить інший – наснажені бурею великі морські
хвилі.
Чом не станете
ви, як на морі вали,
не гукнете одважно до неба,
не заглушите туги прибоєм гучним,
не розіб’єте смутку моєї душі
міцним,напрасним натиском бурі?
Поетеса сама себе
оскаржує:
Я на те, слова, ховала вас,
і напоїла кров’ю серця свого,
щоб ви лилися, мов отрута млява,
і поїдали душі, мов іржа.
Натомість вона прагне своє слово бачити
Промінням
ясним, хвилями буйними,
прудкими
іскрами, летючими зірками,
палкими блискавицями, мечами,
щоб ви луну гірську будили, а не стогін,
щоб краяли, та не труїли серце.
А оскільки Слова – це меч, то, логічно міркуючи, можна
від них вимагати:
Вражайте, ріжте, навіть убивайте;
Палайте чи паліть, та не в’яліть!
Свій новий напрям у ліриці
Леся Українка розвиває в наступних поезіях Ритмів – «Чи тільки ж блискавицями
літати», «Якби оті проміння золоті», «Якби вся кров моя уплинула отак», «О, як
то тяжко тим шляхом ходити».
Цю ж проблему поетеса порушить ще раз у 1902 р. віршами «Де тії струни,
де голос потужний»,,. «Гострим полиском хвилі спалахують». У них та ж ідея з
першого вірша «Ритмів» - «щоб піснею були, а не квилінням»!
Резюме лірики Лесі
Українки
Кожна з трьох збірок
поезій Лесі Українки починається мелодійною увертюрою: «На крилах пісень» -
«Сім струн»; «Думи і мрії» - «Мелодії»; «Відгуки» - «Єврейські мелодії».
Ці «увертюри» не
випадкові, бо яка увертюра – така і опера. Кожен з цих чотирьох музичних циклів задає тон усій
збірці, вони є своєрідними камертонами обдарованого, з витонченим слухом
диригента. Будучи переконаною,що всяка художня творчість має грунтуватися на
слухових (музичних) і зорових (образо –
творчих) образах, Леся Українка виробила для себе естетичну традицію:
прокладати шлях до серця читача образами одного з цих двох мистецтв. В одній
лише поезії «Ти, дівчино, життям
розбита, грай» аж шість музичних термінів, які повторено тринадцять разів.
Такого світова поезія ще не знала. Двадцять кольорів та їх відтінків – це
вперше у світовій літературі.
«Лісова пісня»
- пісня пісень Лесі Українки.
Дві
відомі львівські літературознавці – Леоніла Міщенко та Іван Денисюк – назвали
«Лісову пісню» піснею пісень всією української літератури, шедевром над усі
шедеври і дивоцвітом. Оригінально і слушно.
«Лісова пісня», вважає видатний літературознавець Михайло Драй – Хмара,
«Вражає своєю музичністю, багатством ритмів, що шумлять, мов весняні води. В
цій симфонії злилися незримо й таємно волинська природа з глибокою і ніжною
душею самої поетки. Справді, цей твір автобіографічний в найвищому розумінні
цього слова – в ньому відбилося духовне життя Лесі Українки, її інтелект,
глибока ніжність її психіки, сильний поетичний порив, увесь лабіринт її душі,
життя й думок».
«Якщо
треба назвати Лесин твір, в якому найповніше виражені всі риси її обдарування і
неможливо відокремити музику від поезії і філософської глибини, - розмірковує
літературознавець Г. Кисельов, - то це -
«Лісова пісня». І якщо багато ліричних творів поетеси можна прирівняти до
пісні, а інші – до романсу, то «Лісова пісня» з її величезним багатством
поетичних образів й органічністю їх розвитку нагадує симфонію».
Поетичний задум «Лісової пісні» так глибоко пов’язаний з музичними образами, що Леся Українка, вперше у
цьому творі, впроваджує в дію живе звучання народних мелодій. Вона сама добирає
16 волинських пісень, включає їх як нотний додаток до п’єси і пояснює, як саме і в які моменти розгортання дії
вони повинні звучати.
Струмінь народнопісенних засобів, котрий у ліриці був важливим
елементом, тут переріс у могутній потік. Мова Мавки, а почасти й діда Лева,
виграє багатющими барвами поетики народної пісні, легенди, казки.
У мові
Мавки натрапляємо на цілі пласти народнопісенних перлин:
Вітерець повіває, Як солодко грає,
Сонечко
пригріє Як
глибоко крає
та й роса
спаде. Розтинає
білі груди,
серденько
виймає.
Народнопісенні традиції вчуваються і в крилатих висловах Мавки: «Ну, як таки, щоб воля та пропала !
Щастя… як зов’яне,
то вже не встане».
У
мовленні Мавки виняткова музичність, у ритмомелодиці її монологів вчувається
народна пісня : поетичні паралелізми, звертання на
о, ой:
О, коли б ти знав,
Коли б ти знав, як страшно то було
Ох, Дідусю!
Якби ти бачив!
Використавши багатства поетики
пісень рідного народу, Леся Українка створила геніальну ритміку – неримований
п’ятистопний ямб, три -, шести- і семистопний хорей, дво- і тристопний анапест
, дактиль, амфібрахій, коломийковий вірш. Музикальності твору надає і розмаїта
метрика і ритміка, тісно пов’язана із змістом драми.
Сопілкові мелодії чудово поєднуються зі змінами пір року, їхня
послідовність відповідає розвиткові почуттів героїв твору. Своїми піснями Лукаш
зачарував дивну лісову істоту Мавку:
Бач,
я тебе за те люблю найбільше,
Чого
ти сам в собі не розумієш,
Хоча
душа твоя про те співає
Виразно – щиро голосом сопілки.
Розділ
ІV
Лесине
слово, неповторність її стилю
Це Слово має стільки граней,
скільки має мозаїчних барв її геніальна особистість. Воно в неї віще, живеє,
прудке, щире, тихе, сердечне, таємне, громовеє, вільне, добре, вогнисте,
веселе, плідне; її слова – голосні, непокірні, журливі, палкі, необачні,
пророчі, гарячі, невтримні, багряні, вразливі, благословенні. Ці слова
вражають, ранять серце, полонять, тиснуть тугою. Є ще в Лесі слова гіркі, німі,
згірдні, ворожі, зловісні, прикрі, безумні, безжальні . Усі ці епітети виписані
з її творів : це вона сама нарекла їх так.
З усіх життєвих сил найперші у Лесі
– любов і ненависть, ці віковічні почуття, як два крила світової поезії, у неї
поєднуються гармонійно, вони єдині в їх органічній двокрилості.
Є ще в Лесі слова – пластичні поетичні образи: слова в неї хитаються,
мов очерет, слова бринять, німіють, в’януть; слова котились, наче хвилі»; слова нанизуються,
наче перли; словом збуджують вогонь, слова спопеліли, запалилося слово вкінець,
слова зривалися, цвіли і т. ін.
Над
усі образи творчості Лесі Українки переважає образ сильного вогнистого слова,
що рве кайдани. Українське слово поетеса сприймає на дотик, відчуває його
барву, мелодію то ніжно – журливу, то грізно – громову – залежно від обставин,
які покликали її до життя.
Не
випадково, що про слово в Лесі Українки є осібний твір – «Одно слово». А слово
– зброя? слово – криця? слово – вогонь?
слово – пісня?
Але
вона може і зневажати слово, якщо воно безтілесне, сіро – безбарвне, нещире.
Тема Слова у Лесі Українки наскрізна. У неї немає жодної
поетичної збірки, жодного циклу віршів, в яких не було б образу Слова, теми
словесної дії, її мотивів. Животворне Лесине слово знаходимо і на всіх широтах
і паралелях її драматичних творів. Барви й струни – зорове й слухове вираження
– об’єднані Лесею Українкою в глибокому метафоричному мовленні і відбивають
романтичний струмінь поезії, нове естетичне її осмислення.
Поетеса – драматург збагатила
поетичний словник України. Предковічні зорі в неї це «очі весняної ночі» або
«темряви погляди ясні». Так до неї ніхто не писав. Романтичний і образ квітів.
Квіти «пробивають кору
льодовую міцну », »Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять
барвисті квітки ».
Неповторний стиль поетеси виявився
і в переосмисленні усталенах фразеологічних зворотів. Наприклад,
словосполучення «крилата думка» Леся Українка персоніфікує – і ми з вами вперше
в українській літературі читаємо: «думки – гадки по всьому вільно літають»,
«думка лине», «думки – пташки», «думка спить», «думки пробудились», «думка
питає», «думки цвітуть», «думки – гадки, мов птахи нічні, полетіли тяжкі та
суворі», «крильця не втинай сизокрилій голубці, хай вона вільно літа», «часи
глухонімії не заглушать дзвінких думок, вони бринять , бринять», «думки
цвітуть, мов золоті квітки», «а серце стукотіло так раптово, а думки ткали
безконечну тканку, мережану при сяєві блакитнім».
Ще одна характерна властивість індивідуального стилю Лесі Українки –
ускладнені метафори і розгорнуті порівняння, наприклад : «Порвалася нескінчена
розмова, тремтить вона, мов порвана струна в моєму серці», «Замовкни ж ти,
пісне моя лебедина, бо хутко порветься остання струна».
Розширюючи свій поетичний словник, Леся Українка переймає поняття зі
світу мистецтва, зокрема музики: струни, арфа, ліра, кобза, лад,
прелюдії,акорди, гармонія, хори тощо. Окремим циклам вона дає назву нот («Сім
струн»).
Часто зустрічаємо усталені фольклорні
епітети : сира земля, темна ніч, ясний місяць, темний гай, хрещатий барвінок. І
синтаксичне поєднання тавтологічних слів теж властиве фольклору: думати –
гадати, туга – журба, світає – палає,
отець – мати, журяться журбою.
Відчуття краси природи поетеса
передає часто по – народному, наприклад : «Ніч обгорнула біленькі хати, немов
малесеньких діточок мати», «Вітерець весняний тихенько дише, немов діток тих до
сну колише». Свої думки вона часто переводить на чисто народну мелодію,
наприклад: «Ой я порубана, постреляна словами, душа моя від ран знемагає».
Новаторство Лесі Українки виявляється і в активному ставленні до
словотворчих можливостей української мови. Вона, наприклад, естетизує образ вогню:
жар, пал, пломінь, ватра, полум’я, вогнище, іскра тощо.
Визначальною для неї є метафорична образність асоціативного плану, як –
от: «Рветься осінь руками кривавими до далекого сонечка любого», «кров на шатах
препишних шаріється, оксамит і парчу залива».
Словник художнього мовлення Лесі Українки розширює наукова лексика: фантазія, тенденція, ілюзія, метеор, хаос,
тріумф, вогонь Титана, вогонь тортур, свідки героїзму, високе щастя жертви для
ідеї, камінний сон байдужого раба… А ось розгорнутий приклад: «Хто наложив на
мене обов’язок будити мертвих, тішити живих калейдоскопом
радощів і горя?»
Полюбляє Леся Українка чітку антитезу: «вповідувати думки веселі і
сумні», «щоб ви на луну гірську будили, а не стогін, щоб краяли, та не труїли
серце, щоб піснею були, а не квилінням».
Відшліфоване слово поетеси часто набирає афористичного звучання.
Скажімо: «Той не покинутий, хто сам не кинув», « Замість мрій, тут потребують
хліба», «»Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти…»
Музикальним
став стиль Лесі Українки завдяки продуманості, синтаксично – інтонаційній
будові її творів. Наприклад: «Я, цар царів, я,
сонця син могутній», «Реве, гуде негодонька» тощо.
Характерним для стилю Лесі Українки є нагромадження риторичних запитань:
Як світ новий з старого збудувати?
Як научить байдужих почувати?
Як розбудити розум, що заснув?
Як час вернуть, що марне проминув?
Скромна Леся Українка вважала, що їй бракує і «барв, і струн, і слів».
Насправді, слава Богу, її кобза лунала
так гучно, так щиро, так довірливо, що барви її вигравали такими
діамантами відтінків, що й зараз вражають увесь цивілізований світ.
Такими є
основні надбання поетичної стилістики Лесі Українки. Але тільки основні.
Крім
наведених (і прокоментованих), стисло зазначимо, а то й просто перелічимо ще
такі:
1.
Засоби
інтимізації – «наш» , «мій», «гаю милий», «доленько моя», «давній, вірний
друже», «моя зірка лагідна».
2.
Перифрази
– «і на вільне слово ковано кайдани».
3.
Поєднання
риторичних запитань і звертань – «Слово, чому ти не твердая криця?»
4.
Символи:
мороз – символ несприятливих умов, плющ – символ жертовності заради коханої
людини.
5.
Фразеологічні
звороти «шукати зірку провідну, розбитеє серце, марево зрадливе».
6.
Промовисті
деталі – смертна темнота.
7.
Анафори
й повтори : «Буду сіять квітки на
морозі, буду лить на них сльози гіркі».
8.
Мікропейзажі
– «на шлях я вийшла ранньою весною».
9.
Яскраво
виражена суб’єктивність, забарвлена світлою чи смутною колористикою
дня, ночі, ранку, надвечір’я тощо.
10.
Образність фольклорного характеру.
11.
Народна основа жанрів: пісня, казка, легенда.
12.
Полемічна загостреність вислову, особливо в
діалогах
Вражає також звукова інструментовка Лесиного вірша – асонанси,
дисонанси, алітерація звуків, заміна граматичного наголосу поетичним.
А
строфіка! Яких тільки строф нема в Лесі Українки – від дворядкової аж до
чотирнадцятирядкової, є тут і терцини, і катрени, і октави, і верлібр, і
сонети. Є в неї така строфа (легенда «Ра – Менеїс»), що її можна вважати
гекзаметром:
Плив корабель, роздираючи
хвилі, не день, не годину.
витримав бурі, не збився з
дороги в тумані.
Ритмічність вірша досягається і тематичною, і строфічною будовою. І
віршові розміри знаходимо в Лесі всі до єдиного – ямб, хорей, дактиль,
амфібрахій, анапест, але найулюбленіший її розмір – п’ятистопний неримований
ямб, себто білий вірш. Усе це збагатило строфіку, ритміку і метрику української
поезії.
Поетичний синтаксис і взагалі весь стиль творчості Лесі Українки, як бачимо, дивовижно багатий
і напрочуд різноманітний, усе в її творах логічно, вражає інтонаційне багатство,
пристрасть, емоційна схвильованість оповіді – такі характерні особливості
поетики геніальної письменниці.
Розділ V
Музичне оформлення поетичного
обдарування Лесі Українки
Українські і зарубіжні
композитори найбільше написали (понад сотню) творів на слова Лесі Українки для
голосу з фортепіанним супроводом. Так, сповнені героїзму мелодії Якова Степного
«Слово, чому ти не твердая криця», і музика до одноактової опери «Іфігенія в
Тавриді «. Чудові романси подарував
нашій музичній культурі Кирило Стеценко – «Стояла я і слухала весну», «Дивлюсь
я на яснії зорі…», « Хотіла б я піснею стати…».
Цьому ж Лесиному творові дали
музичне життя П. Глушков,
Г. Жуковський, П. Гайдамака. Останньому
належать також романси «Знов весна» і «Горить моє серце». Геній української
музики Микола Лисенко поклав на музику Лесину поезію «Не дивись на місяць
весною» і присвячений роковинам Шевченка «Похоронний марш» Лесі Українки.
Назвемо ще ряд вдало
скомпонованих солоспівів: «Дивлюсь я на яснії зорі» М. Жербіна, «Хотіла б я
піснею стати», А. Коломійця, «Уста говорять» Ф. Надененка, «Гей, піду я в ті
зелені гори» П. Майбороди, «Реве – гуде дібровонька» і «Соловейковий спів» Т. Сидоренко – Малюкової,
«Колискова» Ю. Рожовської, «Досвітні огні» Я. Яциневич, «То була тиха ніч –
чарівниця» Б. Фільц.
Засяяла новими гранями поезія
Лесі Українки в творчості зарубіжних композиторів : «Перемога» О. Барамішвілі,
«Надія» О. Долуханової, «Дитячий хоровод» Д. Чхеїдзе. Музичний соло цикл
створили паралельно білоруський композитор Дмитро Лукас і російський Юрій Левітін. А якими чарами віє
від «Пісні про Лесю Українку» М. Давіташвілі на слова С. Еулі.
Серед музичних творів,
написаних на вірші і сюжети Лесі Українки, не тільки романси, хори і солоспіви,
а й великожанрові – симфонії, опери й балети. Балетів найбільше – «Досвітні
вогні» Людмили Дичко, «Камінний господар» Віталія Губаренка, «Оргія» Віталія
Кирейка, «Лісова пісня» Германа
Жуковського, на цій же літературній основі балет Михайла Скорульського,
про який японська газета «Асахі сімбун»
опублікувала рецензію – захоплення «Молодість, завзятість, сила і
краса». Такої ж високої думки зарубіжний глядач і про оперу «Лісова пісня»
Віталія Кирейка.
В жанрі інструментальної
музики назвемо Штогаренкову «Симфонічну сюїту пам’яті Лесі Українку» і його ж
чудову музику до радіовистави за «Лісовою піснею». Згадаймо і симфонічну поему
«Contra spem spero»
Р. Тохадзе. Кожен з них по – споєму
почув і передав музику слів нашої Лесі.
У циклі «Мелодії» Леся Українка
висловила, як відомо, одну із своїх сокровенних мрій:
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світу літати,
Щоб вітер розносив луну.
Ця мрія геніальної поетеси в наш
час здійсненна. І це тільки початок життя поетеси в музиці. На крилах своєї
поезії і музики наша Леся крокує в планетарне безсмертя. Одним з доказів цього є збірка «Золоті зерна», в
якій зібрано понад двадцять солоспівів. А
композитори України і всього світу, напевно, будуть ще і ще звертатися до перлин Лесиного Слова, яке надихатиме їх на створення все
нових і нових музичних творів – окрасу духовного життя їх народів.
Треба також знати імена видатних співаків
світу, які ще за життя Лесі Українки виконували музичні твори на її слова. Це Соломія
Крушельницька, Ганна Крушельницька, Денис Січинський, Григорій Алчевський, Іван
Григорович, Іван Алчевський, Іван Гичка – Андрієвський. А коли б укласти
перелік сучасних співаків, музик і диригентів, які за останнє півстоліття
доносять до мільйонів слухачів музичні твори на Лесині слова чи на сюжети її
творів, або присвячені їй, це були б
сотні і сотні імен.
Висновки
Багатогранний музичний світ Лесі
Українки не міг не вплинути на її поетичну творчість, про яку можна сказати
словами російського критика і теоретика літератури В. Г. Бєлінського : «Що це –
поезія, живопис, музика? Чи одне, і друге, і третє, що злились разом. І картина
говорить звуками, звуки утворюють картину, а слова виблискують барвами, звиваються образами, звучать
гармонією і виражають осмислену мову?»
Музичні сторінки творчості Лесі Українки свідчать про широку обізнаність
письменниці з різноманітними жанрами музичного мистецтва, глибоке розуміння
стильових особливостей як народної, так і професійної музики.
Могутньою , стоголосою піснею лунає поетичне слово Лесі Українки по
всьому світі – воно втілюється у звуки музичних творів, натхненних її співучою
музикою, її безсмертним генієм.
Як я умру, на світі запала
Покинутий вогонь моїх пісень,
І
стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
«Її музику було надзвичайно приємно слухати ,далеко
приємніше ,ніж багатьох блискучих техніків – віртуозів. Грала так найчастіше вечорами ,- без світла ,в темряві ,коли не
дуже хто слухав,- свої імпровізації, - згадувала
сестра письменниці Ольга,
- власне, імпровізації ,а не зафіксовані
композиції ,бо кожен раз це було щось інше. Це була наче не музика,а розмова.»
Добре відомо, що
протягом усього життя спрага до музики в Лесі Українки так і залишалася невтамованою .
Список використаних
літературних джерел
1.
«Горнусь до тебе,
Україно»: Позакласні заходи з української словесності. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2010. –
64 с.
2.
Джерела пружно б’ють: хрестоматія з української літератури для 9 класу /
Уклав Борис Степанишин. – К.: Арт-Освіта, 2005. – 480 с.
3.
Леся Українка:
Життя і творчість у док., фот., іл. Альбом (Вступ. Стаття О. Гончара. – К.:
1979. – 280 с.
4.
Леся Українка. Том
перший. Поетичні твори. – К. Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1981
5.
Тарас Шевченко,
Іван Франко, Леся Українка в школі: методичний посібник для вчителів / Б. І.
Степанишин. – К.: Проза, 1998. – 384 с.
6.
Українська
література в загальноосвітній школі: науково-методичний журнал. - №9, вересень
2010. – К. Антросвіт.
7.
Українська
література в загальноосвітній школі: науково-методичний журнал. - №4, квітень
2010. – К. Антросвіт.
8.
Українська
література: підручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів ( Р.В.
Мовчан). – Київ.: Генеза, 2005. -240 с.
9.
Українська мова і
література в школі: науково-методичний
журнал. - №1 2009. – К. Антросвіт.
Комментариев нет:
Отправить комментарий