Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів с.Порошково
Урок-подорож
Стежками Лесиного
життя
Урок української літератури (10клас)
Підготувала Товтин Наталія Михайлівна,
вчитель української мови та літератури
Тема. Стежками Лесиного життя
Навчальна
мета. Розкрити геніальність, самобутність поетеси, допомогти восьмикласникам глибше осягнути життєвий і
творчий шлях Лесі Українки
Виховна
мета. Виховувати інтерес до творчої спадщини письменниці, любов до художнього
слова та почуття прекрасного.
Розвиваюча
мета. Розвивати ораторські здібності учнів, вміння декламувати вірші.
Хід уроку
1.Мотивація навчальної діяльності та організація праці
учнівського колективу.
На фортепіано виконується музичний твір «Елізі» Л.
Бетховена.
Вчитель читає вірш
« Надія» Лесі Українки.
Надія
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки
надія одна:
Надія вернутись ще раз на
Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну
країну,
Поглянути ще раз
на синій Дніпро, -
Там жити чи
вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на
степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі
у мене нема,
Зосталася тільки
надія одна.
Запитання:
1). Кому належать поетичні рядки, які ви щойно
прослухали?
2). Чий музичний твір прозвучав?
Так, ви слухали «Елізі» Бетховена, до речі, це улюблений
композитор Лесі Українки. Його твори вона часто грала на фортепіано ще дитиною.
-2-
2. Перехід до нового матеріалу.
Отже, на сьогоднішньому уроці ми з вами
поглибимо знання про життєвий та творчий шлях Лесі Українки, спробуємо
з‘ясувати наскільки величною є постать письменниці. Простежимо внутрішній портрет Лесі Українки, укладаючи з
окремих граней цілісний образ її геніальної особистості. Записуємо у зошити число і тему уроку
«Стежками Лесиного життя»
Епіграф Уроку: Найбільша
користь, яку можна видобути з життя, – присвятити життя справі, яка переживе
нас.
Джеме Вільямс
На дошці також
записаний план. За яким спробуємо розкрити Лесю Українку як особистість.
1. Портрет.
2. Вдача. Характер.
3.Лесині зацікавлення і захоплення.
4.У серці музика бриніла
5.Обдарування. Загальний огляд творчості.
6.Літературні вподобання
7.У двобої з підступною хворобою
8.Вшанування пам’яті поетеси
3. Подача нового матеріалу
По-різному складаються
письменницькі, як і взагалі, людські долі. Доля ж Лесі Українки була
незвичайна. Щедро обдарована талантом, наділена ніжним чутливим серцем,
сповненим палкої любові до людей, поетеса зазнала і великого горя. Протягом
усього життя її переслідувала невиліковна тоді хвороба…
Але ніщо не могло
зламати Лесю Українку. Її життя – це сонячний промінь, що пробивається з
темряви, і кличе, і вабить до світла.
Іншої такої
жінки-письменниці, борця немає у світі.
Відкриваємо
підручники (ст. 128). Учні читають статтю підручника « Я крицею зроблюсь на тім
вогні…».
Леся Українка Перша Дама не лише української літератури, а й усієї світової
літератури. Немає такого літературного роду, виду і жанру, в яких би
незрівнянна Лариса Косачівна не сказала свого вагомого слова. Разом з Іваном
Франком вона другий Титан слова в планетарній поезії і драматургії .
-3-
Усе написане Лесею Українкою – від першого до останнього рядка є велемовним
зразком одержимого служіння українському народові.
Слова Бориса Степанишина . Він є автором підручника з
української літератури для 9 класу ЗОШ .
Народ реалізував себе в трьох
геніях, котрі прийшли буквально один за одним – Шевченко, Франко, Леся Українка
– і здійснили титанічну роботу духу, взаємно доповнюючи себе, надолуживши за
багато віків і забезпечивши українській літературі майбутнє.
Ліна Костенко.
Леся була великою: силою духу, силою таланту та силою любові до України.
Марія Кармазіна
Леся просто оголомшила мене своїм образованням та тонким розумом. Я думав,
що вона тільки в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це
геніальна жінка.
Михайло Павлик
Отже, з наведених висловів можемо сказати, що Леся
Українка Титан слова, велична, високотитулована. Одним словом – геній!
На дошці записані визначення поняття «геній».
Геній –
1) найвищий ступінь обдарованості, таланту людини,
виразом якої є творчість, що має історичне значення для життя суспільства;
2) особа, яка володіє найвищим ступенем таланту,
здібностей.
(з тлумачного словника)
Пригадавши
деякі відомості про Лесю Українку, проведемо невеличку екскурсію до уявного
музею поетеси. А допоможуть нам учні - екскурсоводи, які заздалегідь отримали
завдання підготувати свою розповідь.
-4-
Повідомлення
учнів-екскурсоводів
(На
мультимедійну дошку проектуються фото відповідно до розповіді)
Перший
екскурсовод. Народилася Лариса Петрівна Косач, майбутня письменниця
Леся Українка, у цьому будиночку в Новоград-Волинському 25 лютого 1871 року в
стародавній родині Косачів.
Лесин батько —
Петро Антонович Косач — людина освічена для свого часу, мав лагідну й добру
вдачу.
З усіх шістьох
дітей Леся найдужче вдалася в батька — і вродою, і характером, і звичками. В
одному, здається, вони не були схожими — батько мав великий хист до математики,
зате важко засвоював іноземні мови. Леся ж залюбки їх вивчала, а математики, як
вона сама запевняла, зовсім не любила.
Батько чуйно і
сердечно ставився до дітей, однак найбільше любив Лесю, до неї був найніжнішим,
бо вона мала слабке здоров'я.
Мати Лесі
Українки — Ольга Петрівна Драгоманова — відома українська письменниця Олена
Пчілка. Мати прагнула, щоб діти знали звичаї, традиції, усну народну творчість
свого народу.
Лесин брат
Михайло був старший за неї на півтора року. Все життя їх зв'язувала найщиріша
дружба. До тринадцятирічного віку Лесі вони були нерозлучні — разом бавилися й
мріяли, разом читали й навчалися. За цю нерозлучність їх жартома називали
спільним ім'ям — Мишолосіє.
Найулюбленішими
книжками малих Лесі й Мишка були казки, народні пісні, міфи стародавніх греків,
"Кобзар" Т.Шевченка.
Рідний брат
матері Михайло Петрович Драгоманов мав великий вплив на формування світогляду
Лесі.
Друзі родини —
письменник Михайло Старицький, композитор Микола Лисенко. Отже, виховувалася
майбутня поетеса серед людей - гуманістів, патріотів своєї вітчизни.
-5-
Другий
екскурсовод. Сім'я Косачів літо проводила в селі Колодяжне.
У родині
існувала традиція дружніх та доброзичливих стосунків з простим людом. Леся, її
сестри та брати гралися і товаришували з сільською дітворою. До того ж Лесина
мати поклала собі за правило: навчити дітей рідної мови і народних звичаїв.
Грамоти Леcя навчилася
дуже рано. У чотири роки вона вже читала досить пристойно, і тоді ж прочитала
самостійно першу у своєму житті книжечку. А через рік вчилася писати, щоб
листуватися з родичами, насамперед з бабусею, що жила в Гадячі.
Коли їй
виповнилося п'ять років, батьки купили для неї фортепіано. Вона не тільки
успішно навчалася грати, а й сама бралася складати музичні твори.
Любила й
господарчу роботу — мала свій квітник і город. Сама його обробляла і доглядала.
Зовсім маленькою — у шість років — навчилася шити й вишивати, а згодом
узялася навіть мережити батькові сорочку.
До десяти років Леся росла й розвивалась,
як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала
"Козака" удвох із Мишком.
Третій
екскурсовод. Перший Лесин вірш народився як відгук на досить знаменну
подію. Було заарештовано рідну сестру Лесиного батька — Олену Антонівну Косач.
Леся дуже любила тітку Елю за її енергійну, яскраву вдачу.
Дізнавшись про арешт і заслання любої тітки,
Леся дуже засумувала, ходила принишкла і мовчазна. Під впливом сумного настрою
написала вірш "Надія".
Невдовзі сталося велике горе, що потім
невідступно, рік у рік і день у день, аж тридцять два роки тяжко мучило її.
Невиліковна хвороба вразила Лесю. Спочатку це був туберкульоз лівої руки, а
потім — ноги... Щоденна боротьба з хворобою гартувала її волю.
Коли Лесі виповнилося тринадцять, вона
вже по-справжньому взялася за літературну творчість. Друкувати українські твори тоді було дуже й дуже
важко, майже неможливо. Тому довелося посилати вірші за кордон — у
Галичину, де у львівському журналі "Зоря" поезії за підписом
"Леся Українка" вперше побачили світ.
-6-
Розповідь вчителя за планом
1. Портрет.
Перше, що ми бачимо в людині – це її зовнішність.
Учні розглядають фото Лесі Українки.
Ольга Косач-Кривинюк у своїй книзі «Леся Українка.
Хронологія життя і творчості» пише про зовнішність Лесі
1879 – Лесі йшов
восьмий рік – білява, тендітна;
1884 – 13 років – бліденька, аж зеленкувата, тонесенька
та довгенька, починає відпускати косу;
1886 – 15 років – Леся вже заввишки з маму, тільки зовсім
тоненька та кволенька;
1897 – 26 років – дуже худа, бліда, страшно втомлюється,
ноги попухли внизу;
1899р. – 28 років – струнка, з виразом терпіння дама,
обличчя якої так сильно оживлене внутрішньою духовністю, що вона виглядає прямо
красивою.
1901р. – 30 років – схудла і до того змарніла, що до
павутинки подібна.
Покоївка Ганна Поліщук з Колодяжного:
«Виглядала Леся вище середнього зросту, тоненька, худа дуже, смаглювата,
лице довгасте, без рум’янців. Любила
прихмурювати очі. Не признавала ніякої пудри.
Переважно одягала блузку і спідницю. У Колодяжному ходила в українському
вбранні. Леся накульгувала».
Відомі дві прижиттєві
малярські роботи: Ф Красицького та Івана Труша.
Запитання до учнів:
Чи характеризує зовнішній портрет великої поетеси її
внутрішній світ, характер?
Як ви змалюєте образ Лесі?
(Привітна,
жіночна, добра, терпляча)
Бачите, як багато про людину може сказати
її зовнішність: про життєві обставини, характер, вдачу, моральні якості, тобто
внутрішній світ
Сподіваюся, що ці фотографії допоможуть вашим внутрішнім «очам» «
побачити» Лесю.
-7-
2.. Вдача. Характер.
За натурою Леся Українка взагалі була вразливою, а
особливо – до всього гарного, до краси як у природі, так і в людях. Гарні
полтавські краєвиди вабили зір, давали наснагу. Леся від народження дівчинка
весела, лагідна, поступлива. Багато терпіла нестерпним болям через підступну
хворобу. Допомоги Леся просила лише в
разі крайньої потреби. Така її вдача. Навіть батьки не завжди знали всієї
правди про біль, бо доня затаювала свої страждання, щоб не засмучувати їх.
Наведемо тільки одну строфу з віршованого листа до брата:
Вночі тепер сплю мало
І ледве сліз не ллю,
А вдень зо всеї сили
Об землю лихом б’ю.
Так може написати яскраво виражена лірична та ще й
неспокійна натура.
Леся
була глибша від усіх дітей і все чудово розуміла, миттю запам’ятовувала почуте
і довго зберігала в своїй пам’яті. Маючи
від батька стриману, замкнуту вдачу, не привертала уваги оточення, як кажуть не
кидалася у вічі.
Величезна творчість Лесі Українки свідчить про те, що вона серйозно
ставилася до життя.
Але
вона любила і пожартувати. Ось послухайте «Замість писати такі твори, як я пишу, то
краще сметану з глечиків у масницю переливати: хоч масло буде», «Вибирає собі
чоловіка, як шапку або черевики», «Сьогодні пишу бридко, бо буква за букву
заскакує»…
Проте
здебільшого Лесі було не до жартів. І мовилося тоді всерйоз: «Жорстока
річ життя – не дає навіть опам’ятатися, все жене вперед і ставить усе нові питання».
З
вдачею, як відомо, народжуються, і змінити її неможливо. А характер людина формує собі сама.
Назвемо кілька рис характеру Лесі Українки і зачитаємо слова, які
підтверджують ці риси. Я попрошу вас ці риси записати у зошит.
-8-
1. Скромність. Читаємо слова
«Мене називають правою рукою дядька (Драгоманова); добре було б якби мене
можна було назвати одним пальцем в його руці».
Можна
сказати Леся жила за біблійним принципом. У Новому Завіті читаємо «один одного вважайте більшим від себе».
2. Самокритичність і самовиховання.
«Характер мій якийсь скритний, мені це не подобається, завжди стараюсь бути
якось щиріше, вільніше».
3. Сила волі і цілеспрямованість:
«Хіба тільки яка нечиста сила мене затримає, коли я не дійду свого».
Залізна воля Лесі найдужче проявилася в 1901р. у Мінську
біля вмираючого Сергія Мержинського, дорогої для неї людини. На цю тему ми
будемо говорити на інших уроках.
4. Християнське милосердя.
«Я звикла приймати чужі болі й жалі. Мої друзі, що звертаються до мене в
хвилини смутку, - тим найбільше притягують мене до себе».
5. Невсипущість
«Перед собою маю роботу без кінця, не маю коли і вгору глянути».
«О, якби мені не нога, чого б в
світі натворила»
6. Жертовність
«Я б сама за тебе в огонь пішла – так тебе люблю (йдеться про сестру Ольгу)
Лесин
характер в оцінці декількох близьких до неї людей:
Мати: «Леся прекрасна дитина, така без кінця добра,
поблажлива до всіх, як до науки, так ідо мистецтва».
Сестра Ольга: «Як би тяжко вона не страждала, перш за все
думала про те, щоб не – засмутити, не турбувати інших тим стражданням, не
заважати комусь, не обтяжувати, навпаки – розвеселити жартом, потішити,
заспокоїти, підтримати… Такою була все своє життя, від малку до останньої
хвилини життя». Марія Биковська: «У неї добра душа і великий розум».
-9-
Найдорожче в
людині це її внутрішня краса, це розвиток духовності, це морально-етичні
погляди, це врешті-решт, загальнолюдські цінності (порядність, чесність,
справедливість…)
Як
стверджував німецький мислитель А. Шопенгауер: «Для людини значно ціннішим є
те, що є в людині, ніж те, що є в людини».
Перечитавши вдома знову риси характеру Лесі Українки, подумайте, чи
притаманні вони і вам?
3. Лесині зацікавлення і захоплення
Найперше
захоплення – це захоплення поезією. У 6 років вона вишиває батькові сорочку.
Леся вишивала багато, навіть тоді, коло хвора рука була вся перебинтована. Любила садити і доглядати квіти, яких на
клумбах у Косачів було багато.
Наступне захоплення Лесі – народна пісня. Цікавилася фольклористикою.
Леся доповідає Михайлові Драгоманову, що «за чотири місяці маю півтораста обрядових
пісень зібраних. Мене дуже займають оригінальні мотиви сих пісень, їх же – я
знаю добре, - ще ніхто не записував. А я так люблю наші ліричні пісні».
Леся, за допомогою свого брата Михайла, записала від різних людей дуже
багато пісень. Перед текстами кожної пісні наклеєна була стрічка нотного паперу
з нотами мелодії тієї пісні. Ось Варвара Василівна Дмитрук, від якої Леся
записувала пісні. Народні пісні записував і чоловік Лесі Климент Васильович
Квітка. Ось одна з них «Пісня про правду і неправду».
Нема в світі правди, правди не
зиськати,
Тілько в світі
правди, що рідная мати.
Цікавилася
Леся а й Святим Письмом. Своєму дядькові вона
каже: «В Біблії, окрім усього іншого, маса грандіозної поезії, і мені скучно,
коли я довго її не читаю». Тексти із Старого і Нового Завіту раз у раз
знаходимо в творах Лесі Українки.
-10-
Ліс і море – дві
стихії, які вона обожнювала. Ми матимемо змогу познайомитися з чудовим
твором драмою-феєрією «Лісова пісня», яка написана на честь волинським лісам. А
от море… Це величний витвір природи. Воно повертало поетесі здоров’я, настрій, дарувало натхнення.
Леся
відтворила у своїх віршах характер моря, його душу. На фоні картини Івана
Айвазовського, під музику шумливого моря послухаємо вірш з циклу «Кримські спогади» «Тиша морська».
Тиша в морі…
ледве-ледве
Колихає море
хвилі;
Не колишуться
од вітру
На човнах
вітрила білі.
З тихим
плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось
малим човенцем, -
В’ється
стежечка злотиста.
Править хтось
малим човенцем,
Стиха весла
підіймає,
І здається,
що з весельця
Щире золото
спадає
Як би я тепер
хотіла
У мале човенце
сісти
І далеко на
схід сонця
Золотим шляхом
поплисти!
Це лише часточка захоплень і
зацікавлень Лесі Українки. Як би
хотілося, щоб всі люди, крім матеріально-побутового, цікавилися і
захоплювалися величним духовним багатством так, як Леся Українка .
-11-
4. У серці музика
бриніла.
Музика в серці Лесі Українки бриніла
завжди. Вона змалку виявила до цього мистецтва велику здатність, глибоко
розуміла музику, маючи добрий слух, довго не переставала грати, хоч ліва рука
була деформована і трохи менша за праву – через те піаністка не могла осягнути
блискучої техніки. Але тільки рука дозволяла – відразу сідала за інструмент і
вигравала чудодійні звуки.
Міні – інсценізація.
Леся:
Мені здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, якби натура
не втяла зі мною кепський жарт.
Моїми вчителями музики були тітка Олена,
батькова сестра, потім дружина Лисенка, Ольга О’Коннор, яка мала бездоганний смак і була справжнім
професіоналом.
Я так зраділа, коли батьки подарували
мені фортепіано.
(Гортає
ноти).
Скільки насолоди дала мені музика. Я
любила твори Шопена, Бетховена, Шумана, Гріга.
Мене вражала Бетховена «Місячна
соната». В ній було стільки смутку, стільки пристрасті й болю,стільки глибоких
незбагненних почуттів.
Мій
давній друже, мушу я з тобою
Розстатися
надовго…Жаль мені!
З
тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать
думки, веселі і сумні.
Тож
при тобі, мій друже давній, милий
Пройшло
життя дитячеє моє.
5.
Обдарування.
Ви вже чули про, що Леся Українка
обдарована. Вона у 4 роки вже читала. У 5 років вже знала багато волинських
пісень та звичаїв. Перший літературний твір «Надія», був написаний, коли їй
йшов лише 9 рік, а на 13-му році вона вже була авторкою перших публікацій.
Прочитаємо про її творчість у підручнику
(ст.. 129).
-12-
2.
Сценка
(На фоні
"Розради" Ф. Ліста.)
Автор. Рік за роком —
життя. Небагато й сплило їх, а скільки подій. Знов боліла рука — та сильніше,
нестерпніше!
Підходила до фортепіано,
торкала одноруч холодні клавіші — обзивались вони смутковими жалями.
Леся. "Утнула
доля лихий жарт зі мною... Прощай, мій друже. Розстаємось з тобою ми надовго...
Грати, видно, зась... Осталася лише надія ... Хто розважить невимовну
тугу?"
Автор. І зринали у
серці чуття, виливались у рядочки — тужливі й бадьорі. Лягали одна за одною на
папері поезії... Горе переливалось у спів:
Леся. Ждіте, ждіте, любі діти!
Літо знов
прилине,
Прийде мила годинонька,
Як зима та згине;
—
І заквітне ваше
поле,
І зазеленіє, —
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.
Автор. Як ніколи,
дорогі були спомини місячної ночі... Як тікала самотою в ліс. Вечірні години.
Біленькі хатки... І в серці прибувало снаги, Леся, забувши болі і тугу, сідала
за працю. І коли поезій зібралося трохи, Михайлик, співперекладач
"Вечорниць", порадив:
Михайлик. Давай, Лесю,
пошлемо до журналу.
Мати. Я й підкажу,
куди саме. Є у Львові такий журнал — "Зоря" називається. Туди і
пошліть.
Михайлик. А підпишемо як
під перекладом? Незручно ж — два Косачі зразу. Давайте псевдоніми.
Леся. Які ж бо?
Мати. Коли вже ти,
Михайлику, обачний такий, то й будеш Обачним.
Леся. А я?
-13-
Мати. Позаяк журнал
галицький, гадаю, доречно було б зазначити, що авторка з України ... українка.
Леся. Леся Українка.
Мати. Що ж, нехай так
і буде.
Автор. Невдовзі в
"Зорі" з'явились вірші з підписом "Леся Українка", і пішло
те ім'я між людей на віки. І полинув той спів шляхом тернистим... Сильний та
мужній, він кликав:
До праці! До боротьби!
До речі, Сапфо – це улюблена богиня
кохання. Розкажіть, що ви знаєте про Сапфо. (розповідь дітей).
Учениця читає вірш «Сафо».
Бог наділив Лесю надзвичайним даром
– це пам’ять.
«Я
маю надзвичайну пам’ять, - читаємо в одному з її листів, - до того ж я не вмію думати без
образів».
В листах
людина, як правило, щира. Це задушевна розмова з адресатом.
Скільки
листів збереглося?
За 1876-1913рр. Лесиних – 672, до Лесі або її родичів –
965, разом – 1637 листів. Це колосальна цифра (більше з українських
письменників написав тільки Іван Франко, але то були інші обставини життя, інші
умови)
Звісно,
перші листи Лесі були по-дитячому простесенькі. Ось, наприклад, лист
шестирічної Лесі до Драгоманових
«Дякую
вам за книжечку. Завтра мої роковини народження, і мені мама щось подарує. Ми
ходимо гуляти і ліпимо баби. Мені дуже хочеться, щоб Ви до мене написали, бо я
до Вас написала».
А далі листи
ставали все складнішими, багатші як за змістом, так і за формою. Малих за обсягом листів майже немає – це цілі
послання в 10 і більше аркушів.
Леся Українка пише:
«Я зовсім не вмію коротких листів писати… Тільки напишу щось довше, то руки
мліють, а потім три дні болять».
І незважаючи на це
продовжує писати.
-14-
З ким листувалася
Леся Українка?
Найбільше
її листів маємо до батьків, брата Михайла і сестри Ольги, на другому місті – до
дядька Драгоманова, його дружини та їх
дочок, Ольги Кобилянської, Івана Франка, до бабусі Олени та до інших осіб.
Листи Лесі
Українки були гарними та милими, у них багато світла і тепла, вони приносили її
адресатам радість. Леся у листах приємно зверталася: Високоповажний Добродію
(до дядька Драгоманова), Шановний і дорогий учителю (до І. Франка)… А завершувала
найчастіше так: «Бувайте здорові», «Завжди прихильна до Вас», «Щасти Вам, Боже,
на кожній дорозі», «Бувайте здорові, завжди готова на поміч Вам».
У листах
Лесі Українки чимало народних приказок та власних, крилатих висловів,
зумовлених станом здоров’я і самопочуттям: «Одна біда не йде, а копу за собою
веде», «З мене робітниця така, що сьогодні біжить, а завтра лежить», «Ситий
голодного не розуміє», «Своя воля в своїй хаті».
Особливе
місце у листах геніальної письменниці займає опис краєвидів.
У нашої
Лесі все було особливе; і листів таких , як у Лесі в нашій літературі нема ні в
кого.
Ще один
талант Лесі Українки, до того ж маловідомий, - живопис. На 22-му році життя
вона вчиться малюванню. Хоч трохи малювати Леся хотіла давно, з самого малку.
У двобої з підступною хворобою
Із
неповних 43-х років, відведених Лесі долею на земне життя, понад 30 тривав
героїчний двобій з тяжкою недугою, власне, з цілим «букетом» хвороб – туберкульоз
кісток, анемія, туберкульоз легенів, нирок та інші хвороби. Михайло Павлик
якось сказав, що «все її життя – одна операція»
У 1883
році Лесі в Києві прооперували ліву руку, що позбавило її можливості грати на
фортепіано. Вона змушена була самотужки здобувати освіту – джерелом знань для
неї були книжки і саме життя.
Пізніше в Берліні Лесі
прооперували ногу, а туберкульоз прокинувся в легенях, потім у нирках.
-15-
Але в
боротьбі з хворобою Леся настільки загартувалася, що самостійно вивчила мови –
французьку, англійську, італійську, німецьку, польську, болгарську,
старогрецьку, латину. Будучи самокритичною, вважала, що вона англійської мови,
як слід, не знає. Могла порозумітися і чеською, і грузинською, і навіть трохи
арабською. Інакше кажучи, наша Леся була поліглотом. Ось чого може досягти
людина, коли сильно того прагне.
Стан
здоров’я письменниці погіршувався, і вона їздить на лікування в
Грузію, в Єгипет. Леся багато подорожує, але майже всі мандри були вимушені,
вона їздила, аби повернути собі утрачене здоров’я Та незважаючи на важкий
фізичний стан, перемагаючи біль силою свого духу, Леся Українка саме в
передсмертні роки створила такі геніальні твори, як «Лісова пісня», «Камінний
господар», «Оргія» та багато інших.
«Леся
страждає, - згадує її мати, - лікування болісне та й лежати нудьга. Вона дуже
терпляче і мужньо переносить страждання, не скаржачись. Але й мовчазні її
страждання так тяжко бачити, може, ще й тяжче»
Нещадна
хвороба підточувала її, болі пекельні, а вона, стиснувши зуби, втішала інших
(мовляв, зі мною все гаразд), а сама ночами із ще більшим запалом працювала.
Леся Українка каже «Така слаба,що й на світ не хочеться
дивитися.» «Я не знаю, як я ще на світі живу». «Се пекла варте». «Нападають
такі приступи болю й журби, що я коли – небудь з ума зійду». «Я тут в Ялті як
на засланні, а вкупі зі мною і моя Муза, яку з’їдає хірургія»
Але
велич Лесі в тому, що вона переступає через розпач. Ось послухайте «Дарма
на хворість. Я не покладаю рук і лагоджу дещо». «Щоб не думать про болі, я
поперемінно то граю, то пишу». «Треба собі життя виборювати та сили
набиратися». «Якби я мала право перестати жити, то б перестала. Але ні… я ще
вмирати не збираюсь… Поки в мене буде хоч одна рука, я працюватиму, я встану!».
-16-
Тож виграла Леся Українка двобій з
підступною хворобою чи ні? Звісно, вона впала в тому двобої, але тільки
фізично. А в моральному плані це була перемога. Двобій Лесі Українки з підступною
хворобою був великою драмою і водночас – героїчним епосом.
Драма
Соловейків спів на весні
Ллється в гаю, в зеленім розмаю,
Та пісень тих я чуть не здолаю,
І весняні квітки запашні
Не для мене розквітли у гаю.
Я не бачу весняного раю,
Тільки співи та квіти рясні,
Наче казку дивну пригадаю
У сні!
Героїка
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
Чи пісня й думка кволі?
На ці
риторичні запитання немає потреби давати відповіді. Славетна Дочка України, не
скорившись долі, на весь світ заявила:
Ні, я жива! Я буду вічно жити!
Я маю в
серці те, що не вмирає!
Леся
Українка, звісно, померла, як і кожна людина. Але ім’я її славне, відоме, як на Україні , так і за її межами.
Зверніть ще раз свою увагу на епіграф уроку «Найбільша користь, яку можна
видобути з життя, – присвятити життя справі, яка переживе нас.». Так все своє
життя Леся присвятила справі в ім’я людства.
-17-
6.
Вшанування пам’яті
поетеси
1
серпня 1913 року Леся Українка померла в Грузії, в містечку Сурамі, а похована
в Києві, на Байковому кладовищі.
Найперше вшанування пам’яті митця художнього слова – це видання його творів. Твори Лесі
перекладені багатьма мовами народів світу. Ім’я Лесі Українки носять
музеї, театри, навчальні заклади, бібліотеки, вулиці й майдани. Центральний
музей Лесі Українки – в Києві на вулиці Саксаганського.
Пам’ятники Лесі Українки споруджено в Сурамі, в Бвтумі, в
Ялті, в Луцьку, в Канаді, кілька пам’ятників у Києві.
Але найкраща шана пам’яті доньки українського народу – ростити в серцях людей
посіяні нею зерна доброти, краси, мужності.
Загальний огляд творчості Лесі
Українки доречно завершити словом літератора зарубіжжя, оцінкою її палкої
прихильниці росіянки Марії Комісарової:
« Мені дуже дороге все
поетичне багатство й своєрідність цієї прекрасної поетеси, якій немає рівних
серед жінок – поетів ні за творчим, ні за життєвим подвигом…
Крізь її серце пройшло все. Вона створила такі
незабутні рядки віршів, поем і драм, яким жити й жити в нескінченності часу.
… Слова Лесі Українки володіють мільйонами сердець не тільки на рідній
землі, а й далеко за її межами, її геній належить усьому людству».
Комментариев нет:
Отправить комментарий